Ганська і БальзакПредставники аристократичних родів того часу досить часто листувались з великими письменниками та філософами. Не була виключенням і Евеліна Ганська. Але починаючи листування з Оноре де Бальзаком, навряд чи вона здогадувалась чим закінчиться та затія.

28 лютого 1832 року був відправлений перший лист до Парижу. Трохи згодом, 7 листопада, відсилається другий лист:

...Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте істинну гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в вас чудесна чутливість душі, вона-бо й дозволяє вам вгадувати душі жінки...     

На третій лист, що закінчувався словами "кілька ваших слів, надрукованих у "Котід’єн" вселять у мене впевненості, що ви отримали мій лист, і що я можу надалі безбоязно вам писати. Підпишіться О.Б.", Ганська отримала відповідь 9 вересня 1832 року в "Котід'єн", єдиній газеті, яку російська цензура дозволяла ввозити в імперію. Коротеньке повідомлення інформувало: "Пан де Б. отримав адресоване йому послання..."

Листування набуває все більшої сили, але тримається в таємниці адресатами. Вони домовляються про очну зустріч у Невшателі (Швейцарія) – рідному місті виховательки доньки Ганських. Йшов 1833 рік.

"Випадкове" знайомство Ганських з Бальзаком, точніше Вацлава Ганського з письменником, навіть переросло в дружбу. Але в Бальзака і Евеліни то вже була не дружба...

портрет Евеліни Ганської Далі було листування, зустрічі в Женеві та Відні, їх почуття то загасали, то знову розгорались.

10 листопада 1841 року помирає Вацлав Ганський, який був на 22 роки старіший своєї дружини. Евеліна втягується в довгу судову тяганину за спадщину Ганського з його ріднею. З Бальзаком Евеліна Ганська зустрічається тільки у 1842 році в Санкт-Петербурзі, та у 1845 році у Дрездені. З Дрездену вони разом вирушають до Франції.

Потім був Вісбаден, де Бальзак виконує функції свідка під час шлюбу Анни Ганської та Георга Мнішека. Повернувшись у Францію Бальзак написав у паризьку газету "Мессаже":

Сьогодні, 13 жовтня в католицькій церкві міста відбулося одруження однієї з найбагатших в Російській імперії наречених графині Анни Ганської з представником старовинного і знаменитого дому Вандалі них графом Георгом Мнішеком. В числі свідків був пан де Бальзак... По лінії матері, уродженої графині Ржевуської, наречена є правнучкою королеви Франції Марії Ліщинської, а граф Георг Мнішек – правнуком останнього короля Польщі та прямим нащадком знаменитої й нещасної королеви Марини Мнішек.       

Тут Бальзаку слід було б написати: "нещасної цариці Марини Мнішек".

У Європі Ганська мала народити дочку від Бальзака, але дитина вийшла мертвою. Вона ще деякий час перебувала у Франції, а потім повернулась у Верхівцю. У 1847 році у Верхівню прибуває Оноре де Бальзак.

Це пустеля, царство хлібів, прерія Купера та її тиша. Там починається українська земля, земля чорна й жирна, яку ніколи не угноюють і де завжди сіють. Цей краєвид укинув мене в якесь остовпіння...      – пише Бальзак.

З 1847 року деякий час письменник живе і працює у Верхівні. З-під пера виходить роман "Втаємничений". Перед Різдвом 1847 року Оноре на короткий час відбуває до Парижу. Кінець 1847-го і весь наступний рік Бальзак знову проводить у Верхівні. Евеліна Ганська облаштовує для нього три кімнати. Андре Моруа писав: "Бальзак був щасливий. Вперше в житті він опинився в одному з палаців із численною челяддю, про які мріяв з дитинства".

Справа йде до шлюбу

Взагалі розмови про одруження Бальзак вів вже давно. Але у Евеліни було багато клопотів щодо спадщини та влаштування долі дочки Анни. Крім того стан здоров'я Бальзака став суттєво погіршуватись. Були й деякі інші обставини. За тодішніми законами Російської імперії, шлюб з іноземцем означав для поміщиці Ганської втрату всіх своїх маєтностей. На такий шлюб потрібно було отримувати височайший дозвіл у столиці. Але Ганська вирішує одружуватись. Вона заповідає всі свої володіння Анні Ганській, зобов'язавши її виплачувати лише дев'ять тисяч карбованців сріблом. Бальзак пише у Санкт-Петербург міністру Уварову:

Незабаром вже шістнадцять літ, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку. Особа ця є російською підданою, і повна її відданість не підлягає сумніву. Звісно, високі якості її належно поціновані, бо вам усе в Росії відомо. Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди августійшого повелителя, вона удостоїла мене права просити про цю згоду, я зовсім не ремствую на покору пані Ганської, оскільки вважаю це природним.      

портрет Евеліни ГанськоїЛише весною 1850 року Микола І дає дозвіл на шлюб, але Ганська має відмовитись від усіх своїх статків. 14 березня 1850 року Бердичівському костьолі св. Варвари графиня Евеліна-Констанція Ганська стала мадам де Бальзак. Бальзак торжествує:

Знайте, що я віднині чоловік внучатої племінниці Марії Ліщинської (королеви Франції), швагро графа Адама Ржевуського, генерал-ад'юданта Його Величності Імператора Великоросії й Малоросії, швагро графа Орлова, племінник графині Розалії Ржевуської, першої статс-дами Її Імператорської Величності.      

Любив Бальзак титули, адже його "де" було несправжнім, він був сином міщан. Але це була його винагорода за шістнадцять років очікування того шлюбу.

Подружжя їде в Київ, щоб отримати документи на виїзд до Франції. Здоров’я Бальзака продовжує погіршуватись і коли вони прибувають до Парижу письменник вже майже не піднімався з ліжка.

В серпні 1850 року Оноре де Бальзак помирає. Евеліна залишається в Парижі. За допомогою інших літераторів, а інколи і власноруч вона закінчує деякі твори Бальзака і видає їх. В її житті, по смерті Бальзака, були інші шанувальники її вроди й навіть коханці. Вона помирає 9 квітня 1882 року. Життя Бальзака добре досліджене, про нього дуже багато написано. Це дійсно був геній, літературний геній. Але це була, в той же час, звичайна людина. Був транжирою. Мав безліч коханок і часто жив за їх рахунок. Дехто дивується, як могли його кохати жінки. Він був невисокого зросту, опецькуватий, не мав передніх зубів, не "мачо" й не "Ален Делон". Але він дуже добре знав жіночу душу й вмів зачепити в ній такі струни, про які інші тільки здогадувались. В творах про Бальзака можна зустріти дуже багато і про Евеліну Ганську. Бальзакознавці по-різному відносяться до неї. Одні вважають її справжньою музою Бальзака, його "Північною зорею". Вважають, що вона щиро й віддано його кохала (Андре Моруа, Марсель Бутерон, Жуль Юсон Флері. Гонзаг Сен Брі, Бой Желенський).

Інші вбачають в її вчинках холодний розрахунок й жадобу до його слави (Стефан Цвейг, Октав Мірбо, Натап Рибак). Коли я готував що сторінку, то користувався книгою Генадія Шкляра "Північна зоря Бальзака". Ця книга присвячена саме долі Евеліни Ганської. Наскільки об'єктивно подана в ній точка зору на відносини Бальзака й Ганської судити читачеві.

Наостанок — цитата Марселя Бутерона про Евеліну де Бальзак:

Від першої зустрічі вона стала в житті Бальзака ідеалом любові, який він собі створив уявою і в можливості якого сумнівався. Вона була для нього чудовим реваншем за погорду маркізи де Кастрі, вона з першого дня віддала йому серце й пообіцяла руку, покохала його так, що в 1833 році, в першому пориві кохання хотіла все кинути, щоб іти з ним. А далі, незважаючи на відстані, роки, його невірність, упередженість своєї рідні, вистояла в своїй любові. Коли він був старий, хворий, вкрай виснажений, вона приймала його протягом багатьох місяців у своєму палаці на Україні; створила йому домашнє вогнище, сім'ю; щоб вийти за нього заміж, вона зреклася більшої частини своїх маєтностей, погодилася ділити з ним скромне життя в місті, якого не любила, в оточенні, яке було їй чужим. Вона заплатила борги Бальзака – за його життя й після смерті – кількасот тисяч франків, доглядала його невтомно й самовіддано. Нарешті, коли він помер, вона, незважаючи на хворе серце, віддала багато сил і енергії виданню й пропаганді творів Бальзака, тим самим сприяючи зростанню його слави... Якщо й цього не досить, якщо й це не називається "кохати", то чого ж вам іще треба?